Домашнє насильство

Домашнє насильство здавна є серйозною проблемою майже кожної української сім’ї. Побиття чоловіком дружини, словесна її образа, ті самі дії відносно інших членів сім’ї – це речі, які були простою буденністю, тим, що не можна було дітям розповідати своїм друзям і взагалі не «виносити з сімейного кола».
Хоча серед потерпілих від домашнього насильства, що звертаються за допомогою до правоохоронців, є, як жінки, так діти й чоловіки, але, як нам говорить статистика, здебільшого, а точніше 90% всіх скарг – жінки. Чоловіки ж займають 8,8-9%, діти – до 1.5%.
Законодавець вдався до рішучих заходів щодо покращення ситуації з домашнім насильством в українських сім’ях – Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Постає питання: чи змінять ці міри ситуацію на краще?
Здавалося б, Закон передбачає всі нюанси щодо висвітленої проблеми, але пройшло більше ніж 2 роки, а центри допомоги для потерпілих, де можна отримати як юридичну так і, що дуже важливо, психологічну допомогу, прихисток на період до 6 місяців, так і не створено. Ті декілька, що виконують схожу роль і працюють в Києві, створені неурядовими організаціями. Кількість жертв домашнього насильства сьогодні така ж, як і два роки назад, коли Закон не було введено в дію.
Крім того, хоча порядок дій правоохоронних органі передбачений законом, але в Національній поліції не створено документів внутрішнього користування щодо цього питання. Що значно ускладнює виконання встановленого законом порядку дій.
Тому, варто зазначити, що спроба законодавця змінити ситуацію в українських сім’ях може мати видимий результат, але не в найближчі 5 років. Суспільство не готове до цього. Населення й надалі вважатиме, що це нормально, що ніякої проблеми не існує, що потрібно терпіти для збереження сім’ї, для дітей. Для того, щоб ситуація змінилася в нашому суспільстві на краще не достатньо цього Закону.