До Дзержинського районного суду м. Харкова,

61202, м. Харків, пр. Перемоги, 52-В,

Позивач:  ПАТ КБ Приватбанк», адреса для листування:

м. Харків, вул. Малом’ясницька, 2-А,

Представник позивача:  _______________,

м. Харків, вул. Малом’ясницька, 2-А,

Відповідач1:  ТОВ «______________» в особі філії

" ТОВ " «_______________» у

Дзержинському районі м. Харкова

Відповідач 2:  Іванов Іван Іванович,

00000, Харківська область, ____________ район,

с. _________________, вул. _____________, 00

Заперечення на позов про стягнення заборгованості

У Вашому провадженні знаходиться справа за позовом ПАТ КБ Приватбанк» до ТОВ «____________________________», Іванова Івана Івановича про стягнення заборгованості.

Я, відповідач 2 – Іванов Іван Іванович, заперечую проти позову повністю з наступних підстав.

Як вже відомо Суду, 00.00.2000 року я та ПАТ КБ Приватбанк» уклали договір, згідно якого банк надає Позичальнику строковий кредит у сумі 0000,00 грн. на строк 12 місяців, починаючи від 00.00.2000 року до 00.00.2000 року включно. Погашення заборгованості за договором мало б здійснюватись щомісяця в період сплати з 15 по 20 число кожного місяця у сумі 000,0 грн. (______________ гривні 00 коп.) для погашення заборгованості за кредитом, яка включає в себе заборгованість, відсотки, винагороду, комісію,інші витрати.

Прошу Суд звернути увагу на те, що Позивач надав до суду «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт), які мною не підписані. Так як підписання договору відбулося ще в 2000 році, то я заперечую, що саме з цими Умовами і саме в цій редакції Позивач мене ознайомив при виникненні відносин між нами.

За таких обставин, я вважаю, що ці Умови носять односторонній характер, а тому не можуть бути доказами в розумінні ст. 57-61 ЦПК України, оскільки не містять будь-якого легального та належного підтвердження того факту, що умови та правила саме в цій редакції діяли на момент  виникнення спірних правовідносин між мною та позивачем.

Згідно ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відтак, я вважаю, що «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) є нікчемними, отже не можуть братися до уваги, а тому при визначенні умов, під які надавався кредит, можна брати лише анкетні дані та мою заявку на одержання кредиту.

З огляду на те, що інші умови та правила не врегульовані вказаною заявкою, я вважаю, що при вирішенні справи по суті слід використовувати загальні положення цивільного законодавства.

За умовами відносин, оформлених вищевказаною заявкою про надання кредиту строк договору закінчувався 00.00.2000 року включно.

Отже я вважаю, що саме з цієї дати розпочав перебіг строк позовної давності щодо вимог позивача.

Згідно ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки.

Відповідно до ст. 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається в письмовій формі.

Враховуючи те, що Умови є нікчемними, тобто сторонами не домовлено про збільшення строку позовної давності та автоматичну пролонгацію договору, вважаю за доцільне застосувати загальні положення цивільного законодавства щодо строків позовної давності до врегулювання відносин, пов’язаних із наданням кредиту.  

За змістом п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.

Згідно п. 31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» також звертається увага на те, що враховуючи положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» суди мають виходити з того, що у спорах щодо споживчого кредитування кредитодавцю забороняється вимагати повернення  споживчого кредиту, строк давності якого минув. У зв’язку з цим, позовна давність за позовом про повернення споживчого кредиту застосовується незалежно від наявності заяви сторони у спорі.

Оскільки зі спливом строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно, тощо)  положення п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» застосовується і до додаткових вимог банку.

Тим баче, що ст. 266 ЦК України вказує на те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Згідно п. 3. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому на підставі вищевказаного, керуючись ч. 2 ст. 215, ст. ст. 216, 257, 266, п. 3. 4 ст. 267  ЦК України,  п. 7 ч. 13 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» Прошу Суд відмовити у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ Приватбанк» до мене у зв’язку зі сплином строку позовної давності.

З повагою до Суду, Іванов Іван Іванович ______________, «____» березня 2000 року